gallery/20210418_161620

Відокремлений структурний підрозділ

Вінницький фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну
Київського національного університету будівництва і архітектури
gallery/копия новый рисунок (9)

КАТЕГОРІЇ

gallery/mon
gallery/завантаження
gallery/уовода
gallery/knuba
gallery/іпокнуба

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

gallery/абітурієнт

   Абітурієнт-2023

ПнВтСрЧтПтСбВс
gallery/банер 170х67

Закінчилась громадянська війна 1918-1920 років… Промислові підприємства, що існували на той час, були повністю зруйновані і розкрадені, а вугільні шахти завалені і затоплені. В Україні панувала анархія і класова боротьба, лютували злодійські банди, які грабували і винищували людей, — все це не сприяло відновленню народного господарства.

В такий важкий для держави час стояло одне важливе завдання: зберегти націю і народ, вирішити проблему палива і відбудувати промисловість. На Поділлі було знайдено значні гідроенергетичні запаси, поклади торфу. Зокрема, у Проскурові, Деражні, Летичеві, Літині, Вінниці і Брацлаві. Але технічно грамотних кадрів для їх розроблення не було. Тому-то тодішнім урядом було прийнято рішення про організацію і відкриття нових навчальних закладів для підготовки потрібних фахівців. Скажімо, у Вінниці — будівельної, меліоративної і механічної шкіл. Розташувалися вони в одному будинку по нинішній вулиці Соборній, де тепер Вінницька філія Київського державного торговельно-економічного інституту.

Створення професійної будівельної і меліоративної школи у м. Вінниці було доручено старшим інженерам — технічним працівникам гідротехнічного відділу управління „Гідрозахід” А.Я.Петрову, П.П.Тилевичу, А.А.Чернігову та М.М.Чайкіну.

Уряд за поданням управління гідротехнічних робіт затвердив Положення про створення у м. Вінниці професійної будівельно-меліоративної школи з трирічним навчанням по підготовці будівельників — десятників. Паралельно були створені школи механічна і соцекономічна.

Газета „Вісті” 16 вересня 1920 року в № 71 опублікувала таке оголошення:

„Губпрофосвіта відкриває у цьому році в м. Вінниці такі професійні школи: механічну, соцекономічну, землемірну і будівельну. Прийом прошеній про вступ до 15 жовтня. Зав. губпрофосвітою Тарнопольська”.

Першим директором будівельно-меліоративної школи був інженер Берьозов О.І. Він зумів залучити до читання лекцій у школі кращих інженерів і викладачів міста, які пізніше стали в Україні видатними фахівцями і очолили важливі ділянки господарства.

Заступником директора став Ройзман Л.Д.

З 1920 по 1924 рік школа дала вже три випуски — всього 15 чоловік.

Для вступу до школи треба було подати заявку, медичний витяг, направлення профспілки чи комнезему, свідоцтво про закінчення трудшколи, анкету і зобов’язання батьків, що вони будуть нести необхідні витрати на утримання своїх дітей.

З другого року навчання було два відділи: меліоративний і будівельний. Мали ухил сільськогосподарської гідротехніки, а будівельний — сільського і вогнетривкого будівництва.

Влітку між 1-м і 2-ми роками учні працювали на полі з землемірним приладдям — це їх перша літня практична робота. Друге літо учні школи меліоративного відділу проробляли другу практичну роботу з будівництва. Після закінчення другої літньої практичної роботи учні допускались до випускних іспитів і отримували тимчасове посвідчення. Постійне свідоцтво і кваліфікацію техніка учень отримував після річного стажування при відповідній установі.

Випускник першого випуску школи десятників і ветеран технікуму З.П.Воронін пригадує:

„... Навчання у профшколі проходило з перервами на місяць і більше, у зв’язку з діями повстанських загонів… Технічної літератури, навчальних посібників і необхідних приладів не було. Матеріалом для навчання технічних дисциплін були конспекти вичитаних лекцій, написаних на сторінках старих книжок — між рядками дрібним почерком, а креслили на плакатах, газетному папері чи на старих кресленнях...”

1921 — 1926 роки — директор Л.В.Стефаник.

Перші викладачі 1920-1928 років в подальшому — член-кореспондент Академії наук УРСР (Вітров); професор Ленінградського інституту цивільних інженерів (А.Бонген), професор Харківського автодорожнього інституту (А.Бірюля), викладачі будівельного технікуму Т.Д.Чернолуцький, З.П.Воронін та інші. Директор О.І.Берьозов невдовзі став асистентом видатного кораблебудівельника Крилова і професором Ленінградського інституту.

Школа мешкала в будинку Вчительського інституту по вул. Коцюбинського (нині старий навчальний корпус № 2 будівельного технікуму). З 1930 року Вінницький меліоративно-будівельний технікум розділено на 2 технікуми: меліоративний технікум в м. Проскурові (м. Хмельницький) — директор А.А.Чередніков; технікум комунального і цивільного будівництва у м. Вінниці, що належав до системи Наркомгоспу УРСР, — директор П.С.Антонович, який працював до 1935 року.

1932-1935 роки — збудовано 3 гуртожитки — 2 двоповерхових на 60 чоловік (нині — заочне відділення) і на вул. Г.Успенського, 49 — на 90 чоловік, одноповерховий по вул. Островського, 81 (нині на цьому місці — 119-ти квартирний житловий будинок).

За короткий період П.С.Антонович зумів організувати підсобне господарство площею у 12 гектарів. Для обробки сільськогосподарських культур залучали учнівську молодь. Зібраний урожай використовували для харчування учнів.

Навчання в технікумі учні поєднували з відпочинком та організацією молодіжного дозвілля у вільний від уроків час.

При технікумі працювали самодіяльні гуртки: драматичний — керівник Скляревський, духових інструментів — керівник Молчанов, джазовий — керівник Голембовський, фотогурток та радіовузол — керівник Равічев І.В., секція туризму — керівник Чайкін М.М.

Здобуті знання закріплювали на практиці.

Скажімо, викладачі і учні технікуму працювали на будівництві корпусів технікуму, на суботниках по благоустрою рідного міста, збирали врожаї сільськогосподарських культур. Крім того, будували школу № 8, лазню по вул. І.Бевза, брали участь у благоустрої центрального парку імені М.Горького, у спорудженні Сабарівської гідроелектростанції…

Було також створено кілька майстерень побутового обслуговування учнів: швейно-кравецька, палітурна, пральня, перукарня, ковбасний цех і дві їдальні .

Технікум підтримував тісні шефські зв’язки з колгоспом села Тяжилова, часто влаштовував там виступи художньої самодіяльності, вистави драматичного гуртка.

В перші роки технікум працював у три зміни:

перша зміна — ранкова, українське відділення;
друга зміна — денна, єврейське відділення;
третя зміна — вечірнє відділення.

Готували винятково техніків-будівельників для роботи на підприємствах комунального і житлового господарства Радянського Союзу з обов’язковим трирічним відпрацюванням після закінчення.

В 1928-1941 роках, у вільний від навчання час, в технікумі діяли гуртки технічної творчості, художньої самодіяльності — драматичний, хоровий, вокальний, танцювальний, спортивні секції з футболу, волейболу, баскетболу, легкої атлетики, боксу, боротьби, мотоциклетний та велосипедний гуртки. Відомий був у місті студентський духовий оркестр. Було створено низку лабораторій та кабінетів.

Ведучою була лабораторія випробування будівельних матеріалів. Керував нею її творець З.П.Воронін, вона стала основною для будівельних організацій Вінницької області по випробуванню бетонних, залізобетонних, цегляних та інших матеріалів і виробів. Паралельно в лабораторії, обладнаній цінними пресами, розробляли і випробовували різні будівельні розчини. Воронін Зіновій Петрович проводив багатогранну наукову роботу. Його праці регулярно були представлені на республіканській і всесоюзній виставках технічної творчості студентів і викладачів технікумів, діставали високі оцінки жюрі виставок і науково-дослідних інститутів, відзначалися грамотами, дипломами і грошовими преміями. Ці роботи виконувались і в післявоєнні роки.

Багато зусиль до цього доклали директори П.С.Антонович (1930-1935), Г.С.Кривуля (1935-1938), В.Г.Кравцов (1938-1940) та інструктори виробничого навчання Шмилкін, Чорнолуцький, Бузинський, Жураковський.

В технікумі функціонували: дворічна школа десятників, семимісячні курси підвищення кваліфікації техніків-будівельників, дворічні курси інженерів-практиків, десятимісячні підготовчі курси, університет культури, де викладачі Вінницького педінституту та Одеського будівельного інституту систематично читали науково-популярні лекції.

В 1933 році технікум брав участь у Всесоюзному змаганні серед середніх і вищих навчальних закладів, організованому газетою „Комсомольська правда”. За відмінну роботу в галузі підготовки фахівців в 1934 році йому було присуджено Всесоюзний перехідний Червоний прапор ЦК ВЛКСМ і грошову премію в розмірі 25000 крб. Цей прапор технікум зумів зберегти до самого 1941 року. З цієї нагоди у 1934 році було проведено десятиденний агітаційний велопробіг Вінниця — Москва довжиною 1200 км, в якому взяли участь викладачі та учні Чайкін, Русінов, Маслов, Кац і Камінкор.

З 1928 року по 1941 рік у технікумі будівельної спеціальності навчалися 4 групи вечірнього відділення, 4 групи єврейського відділення, 4 групи заочного відділення. Загальна кількість учнів — 1300 чоловік.

За час існування будівельної школи і технікуму комунального і цивільного будівництва було підготовлено техніків-будівельників, кваліфікованих фахівців понад 2000 чоловік. Велика кількість випускників продовжили навчання в інститутах та академіях, працювали на високих керівних посадах, а такі, як Чернишенко, Горшков, Мезюмський, Гольдман, стали докторами технічних наук.

Викладач М.М.Чайкін, коли розпочнеться Велика вітчизняна війна, залишиться на окупованій фашистами території, визволятиме з полону наших солдатів, а після звільнення міста Вінниці 20 березня 1944 року повернеться до технікуму виконувати обов’язки директора.

Перед початком війни в 1941 році в технікумі працювали: директор П.А.Поліщук, викладачі А.Ф.Пирог, Л.І.Гутніков, І.В.Равічев, М.М.Чайкін, І.Й.Глузман, Б.М.Рабей, О.В.Мовчан, М.М.Студецька, М.А.Поток, В.Г.Кравцов, І.М.Філіповський, М.Є.Сокирянський...

А потім була війна!.. У зв’язку із швидким наближенням фронту до міста Вінниці технікум прискорено провів випуск фахівців, організовано звільнив викладачів і студентів, а також 10 липня 1941 року видав наказ про закриття навчального закладу. Більшість студентів і викладачів добровольцями пішли на фронт захищати Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. Бажання здолати ворога у народу було велике...

За вимогою німецьких властей технікум 1 жовтня 1941 року розпочав роботу. Працювали викладачі З.П.Воронін, М.М.Чайкін, І.В.Равічев, М.М.Студецька... Заняття в технікумі проводились в одну зміну. Вся ділова документація велась українською мовою, як і викладання. І лише вихідна кореспонденція органам нової влади направлялась німецькою мовою. Навчалися в основному навчальному 3-поверховому корпусі по вул. Коцюбинського. Технікуму залишили лише кілька його приміщень. Решту, будинок теперішнього заочного відділення, займали німецькі військові підрозділи.

Випадково зберігся унікальний розклад занять на 2 півріччя 1942-1943 років, що показує, наскільки недосконалою була тоді програма навчання протягом усього процесу підготовки спеціалістів. В ньому не було глибоких наукових дисциплін, лекцій, семінарів із розрахунками будівельних конструкцій, без чого неможливий справжній будівельник.

Цікава доля ветерана технікуму Олексія Васильовича Мовчана, який все своє життя віддав вихованню підростаючого покоління. Відмінний педагог, розумний наставник молоді, умілий керівник, він користувався великою повагою і любов’ю студентів. З грудня 1944 року до липня 1961 року О.В.Мовчан займав посаду заступника директора технікуму з навчальної роботи.

4 квітня 1944 року, через 2 тижні після звільнення міста Вінниці, вийшла постанова № 26 Вінницької обласної ради народних депутатів „Про відновлення роботи Вінницького будівельного технікуму комунального і цивільного будівництва”. За технікумом закріпили всі будівлі, земельні ділянки, майстерні і гуртожитки, які були до початку війни. 8 травня 1944 року директором став колишній випускник технікуму І.Г.Шендера.

На перший курс будівельного відділу з 4-річним навчанням зарахували 23 студенти, на другий курс — 8 студентів, на третій — 4 студенти, на четвертий — 3 студенти. 38 студентів розпочали заняття у відновленому приміщенні.

Вступні іспити складали з історії СРСР, фізики, математики, української та російської мови, креслення та малювання.

Та життя не обмежувалося лише напруженим навчанням. Учні брали участь у благоустрої міста, відбудовували житло та адміністративні приміщення. На вимогу спеціальної комісії міськвиконкому було складено кошторис матеріальних збитків, завданих окупантами. На відновлювальні роботи з бідного бюджету виділили 3000 крб., від яких технікум відмовився. Всі роботи виконували своїми силами.

В літній період за нарядом міськвиконкому студенти та викладачі працювали в колгоспах сіл Стрижавка, Слободець, Лука-Мелешківська.

При технікумі працювали курси Вінницького обласного будівельно-монтажного тресту, що готував собі фахівців для роботи на керівних посадах.

Незважаючи на складний у державі час, студентам призначили місячні стипендії — на 1 курсі — 80 крб., на 2 — 100 крб., 3 — 120 крб., на 4 — 140 крб.

Війна ще не закінчилась, і тому 12 квітня 1945 року новий директор технікуму Капустинський Леонтій наказом № 22 ввів цілодобову караульну службу в навчальному закладі „з метою збереження майна... і охорони будівлі”.

За відновлення післявоєнного технікуму взялись ентузіасти, люди з великої літери, спеціалісти-викладачі, вихователі, патріоти свого народу — директор Л.Капустинський, завуч Мовчан О., викладачі Студецька М., Равічев І., Воронін З., Гандзейчук Л., Богданов Б., Фіцкер та інші.

Життя технікуму в ті часи було різнобічне і добре організоване, дарма не пропадала жодна година. Зранку одні вчилися, інші, хто не мав уроків, працювали на відбудові. Потім одні одних змінювали… І все ж, на першому місці було для всіх — навчання!

Під час другого випуску спеціалістів-будівельників було атестовано 51 фахівця, серед них — Леонід Васильович Гандзейчук, майбутній викладач технікуму, отримав диплом з відзнакою (перший з випускників), і право вступу до вищого навчального закладу без обов’язкового річного відпрацювання на виробництві.

За навчання в технікумі брали платню в розмірі 200 крб. на рік. Від неї звільнялися діти інвалідів та полеглих на фронтах воїнів, а також сироти.

7 червня 1948 року директором технікуму став Федір Петрович Борисов.

75 випускникам він вручив дипломи, з них 30 — на „відмінно”, 36 — на „добре”, 9 — на „задовільно”; всі — за фахом „Будівництво і експлуатація будівель”, і 22 випускники захистилися за фахом „Санітарно-технічне обладнання будинків”, з них 7 — з відзнакою.

В 1949 році до захисту дипломних проектів приступили вже 66 чоловік: 45 — будівельного, 21— сантехнічного відділів. Захистились 35 — на „відмінно”, 21 — на „добре”, 9 — на „задовільно”. В цьому ж випуску з відзнакою закінчив навчання Георгій Георгійович Старинець — майбутній викладач, голова циклової комісії спецдисциплін.

Студентами стали Олег Дмитрович Семененко — майбутній викладач, заступник директора з виробничого навчання, Іван Леонтійович Шастун — майбутній викладач, завідувач виробничими майстернями. З вересня 1950 року навчальний заклад іменується „Житлово-комунальним технікумом”. В листопаді того ж року святкували його 30-річчя.

З цієї нагоди Міністерство комунального господарства нагородило пам’ятними знаками “Відмінник комунального господарства” заступника директора О.В.Мовчана, викладачів І.Й.Глузмана, М.М.Чайкіна, Т.Д.Чорнолуцького, головного бухгалтера С.М.Габу, М.Стуліну. Була проведена 5-денна науково-технічна конференція, в якій взяли участь представники Міністерства та викладачі технікуму Чернолуцький Т.Д., Воронін З.П., Шустер О.С., Розенфельд Я.Б.

30 серпня 1951 року відбувся черговий захист дипломних проектів будівельного факультету — 46 чоловік, сантехнічного — 47 чоловік. Дипломи отримали майбутні викладачі І.С.Пастушенко, І.Л.Шустер, І.Ф.Труш.

В 1952-1953 роки директорами технікуму були Володимир Олександрович Курило і Віра Олексіївна Крилова. За час їх роботи був повністю відбудований навчальний корпус № 2 по вул. Коцюбинського.

З 1953 року роботу продовжив директор технікуму Борис Павлович Кузмікулкін. В цьому році дипломи отримали 51 випускник: 30 будівельників і 21 сантехнік. В цей час проведена газифікація гуртожитку по вул. Г.Успенського та завершено будову 3-поверхового навчального корпусу. На це Міністерство комунального господарства України виділило 80000 крб. Активну участь у відбудові взяли викладачі З.П.Воронін, Чорнолуцький Т.Д., голова студентського профкому Кривоус І.М., секретар комітету комсомолу Селіщук В., студенти В.Блащук, Повалинський.

В 1956 році біля гуртожитку по вул. Г.Успенського було посаджено яблуневий сад — 60 саджанців. На жаль, згодом територія з цими деревами відійшла під індивідуальну забудову приватного сектора.

30 червня 1956 року рішенням Державної кваліфікаційної комісії було присвоєно звання “технік-будівельник” і вручено диплом з відзнакою майбутньому викладачеві, зав. заочним відділенням, заступнику директора з навчальної роботи Василю Григоровичу Любуні; викладачеві Петру Станіславовичу Ординському, Івану Марковичу Кривоусу, Віталію Зіновійовичу Вороніну, керівнику будівельних загонів Галині Григорівні Шаповал, Людмилі Йосипівні Чубатій.

В 1957 році від Міністерства комунального господарства технікум перейшов у підпорядкування до Вінницького раднаргоспу і з 1960 року став називатися “Вінницьким будівельним технікумом”.

За час перебування на посаді директора технікуму Вишенського П.І. (1961 р.) був збудований гуртожиток на 240 місць.

В 1964 році було завершене розпочате 3 роки тому назад будівництво 4-поверхового навчального корпусу № 1 — 3131 м2 корисної площі, 18 аудиторій, актова зала на 450 місць, кінозал на 100 місць. На святкуванні цієї події в листопаді 1964 року було офіційно вирішено щорічно відзначати 20 грудня „День народження Вінницького будівельного технікуму”.

У новому навчальному корпусі по вул. Коцюбинського, 53 розташовані кабінети санітарно-технічного обладнання, будівельних робіт, графіки, архітектури, фізики, хімії, вчительська, приймальна, кабінет директора, комсомольська кімната, буфет. В господарському дворі — навчальні майстерні, гараж, склад паливно-мастильних матеріалів, клуб і виставкова зала.

На підставі розпорядження Вінницького раднаргоспу від 18.12.1958 року за № 932 при технікумі відкрили 6-місячні підготовчі курси без відриву від виробництва для вступу на навчання.

21 березня 1960 року вперше відбулася в м. Києві республіканська виставка технічної творчості студентів та викладачів середніх навчальних закладів, в якій брав участь і наш колектив на чолі з майбутнім директором Григорієм Петровичем Ткачовим, як результат — здобуте третє почесне місце.

В 1959-1960 роки ведучими викладачами були Борисова Р.М., Борисенко Т.І., І.Й.Глузман, П.Я.Єнтіс, Т.Ф.Криворучко, Т.К.Курило, Ф.З.Клігман, М.Г.Маслова, Р.І.Чехова, А.М.Півторак, Я.Б.Розенфельд, І.В.Равічев, В.І.Савчук, В.С.Ходак, А.Ф.Короновська, Т.Д.Чорнолуцький, Б.К.Богданов, К.С.Карпов, П.С.Мамчур, О.І.Халілеєва, М.Є.Магазанін.

З 16 грудня 1960 року навчальний заклад став називатися “Вінницьким будівельним технікумом Міністерства комунального господарства України” за наказом № 126.

У зв’язку з обранням Петра Івановича Вишенського секретарем Вінницького міського комітету Компартії України з 11 жовтня 1962 року обов’язки директора технікуму виконувала Раїса Іванівна Чехова — заступник директора з навчальної роботи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів СРСР № 577 від 3 червня 1960 року та постанови Кабінету Міністрів України № 110 від 9 липня 1960 року при Вінницькому будівельному технікумі відкрили заочні річні курси підвищення кваліфікації дипломованих техніків-будівельників. Методистом курсів призначено Івана Сергійовича Пастушенка.

Було відкрито спеціальність „Водопостачання і каналізація”.

З 1963 року директором технікуму був призначений Григорій Петрович Ткачов.

З цього часу в технікумі постійно, кожного року, проводили огляди технічної творчості студентів і викладачів. Найкращі роботи, моделі, експонати, стенди посилали на республіканську виставку, де колектив постійно завойовував призові — 1, 2 чи 3 місця — серед спеціальних навчальних закладів України.

В 1964 році на заочному відділенні готували за спеціальностями „Водопостачання і каналізація”, „Санітарно-технічне обладнання будівель і споруд” і „Промислове та цивільне будівництво”.

1967 рік пам’ятний тим, що, спроектувавши і уклавши угоду з будівельною організацією, було розпочато спорудження гуртожитку на 400 місць. Перший камінь в забудову поклав Ординський П.С. Гуртожиток ввели в експлуатацію в грудні 1969 року.

Завідуючими відділеннями працювали: денного — Олександра Іванівна Халілеєва, вечірнього — Віктор Сергійович Ходак, заочного — Іван Маркович Кривоус.

Студенти і викладачі технікуму щоліта трудилися у складі студентських будівельних загонів. Головним інженером будзагону „Ластівка”, що за комсомольською путівкою працював на будовах Тюменської області, був В.З.Воронін. А Б.І.Зубрицький був керівником студентських будівельних загонів Вінницького обкому ЛКСМУ.

З 1967 року викладачі технікуму дістали змогу підвищувати свою кваліфікацію у вищих навчальних закладах України. Першим у квітні 1967 року побував на 3-місячних курсах у Харківському політехнічному інституті викладач Вадим Вікторович Іванов. На ФПК Львівського політехнічного інституту і на ФПК Харківського політехнічного інституту пройшов стажування Ставничий А.М. та інші.

На посаду директора технікуму повернувся Петро Іванович Вишенський, заступником директора з виробничого навчання став Ткачов Григорій Петрович, заступником директора з навчальної роботи — Ординський Петро Станіславович.

З початку 1970 року велика увага надається військовій підготовці студентів. Вводиться в технікумі посада начальника військової підготовки. Цю посаду в свій час обіймали полковник Зайцев А.С., полковник Галаєвський І.А., капітан Моцний С.П.

Створюється матеріальна база — аудиторії спеціального призначення, військове містечко в районі гуртожитків, для юнаків проводяться військові збори з відривом від навчання, бойові стрільби. Дівчата вивчають медично-санітарну справу.

 Багато юнаків стали кадровими військовими будівельниками, продовживши навчання в Ленінградському ВВБУ. Серед них — капітан 2 рангу Ткачук, підполковник Борисов О., підполковник Чухрій В., полковник Сучек, підполковник Доброгодина, підполковник Харитинич О. та інші.

В 1976 році було завершено будівництво закритого переходу, що з’єднав корпуси № 1 і № 2. Спроектував його викладач технікуму Волощенко В.М.

Згідно зі зміною штатного розкладу, затвердженого Міністерством житлово-комунального господарства УРСР, з 1 лютого 1978 року було створене денне відділення за фахом № 1212 „Санітарно-технічний устрій будівель”. Виконувачем обов’язків завідуючого призначили Ію Януарівну Семенову.

Передчасна смерть забрала в 1978 році молодого директора технікуму П.І.Вишенського. Директором було призначено П.С.Ординського. Заступником директора з навчальної роботи став І.М.Кривоус, зав. заочним відділенням — В.Г.Любуня, заступником директора з виробничого навчання — Подшибякін О.П.

Студенти 3 і 4 курсів всіх відділень проходили технологічні та переддипломні практики в Житомирському, Івано-Франківському, Закарпатському, Тернопільському, Хмельницькому, Одеському, Вінницькому обласних ремонтно-будівельних трестах, в Київському рембуді та інших регіонах України (містах Керчі, Севастополі, Сімферополі, Євпаторії, Ізмаїлі, Харкові, Черкасах, Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві).

В 1978 році збудовано навчальні майстерні, завідуючими яких були Харитинич С.І., Заремблюк В.В. (майбутній заступник директора з економічних питань), спортивний майданчик, спортивний зал (керівник фізвиховання Стрілецький В.С.), вестибюль головного учбового корпусу.

В цей період студенти 2-х прискорених, 3 і 4 курсів продовжували виїжджати на роботи в радгоспи (за розпорядженням обласного партійного комітету) сіл Пеньківки Шаргородського району, Олександрівки, Кудіївців, Шевченкове Жмеринського району, Шипинок, Терешок Барського району та інших. Зібрано десятки тисяч тон яблук та іншої сільськогосподарської продукції.

А натхненно попрацювавши у садах і на ланах, любили не менш натхненно поспівати і потанцювати, порадувати своїм мистецтвом чи— то сільських трударів, чи— то жителів міста…

Протягом 20 років технікум займав призові місця на республіканських конкурсах технічної творчості. Викладачі Марченко Г.Н., Гандзейчук Е.Г., Чухрій Т.М. стали лауреатами ВДНГ.

З 1987 року заступником директора з навчальної роботи працює Чухрій Т.М.

Згідно Указу Президента України від 12.09.1995 р. № 832/95 „Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1997 р. „Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних навчальних закладів” та наказу Міністерства освіти і науки України від 20 червня 1997 року № 218 технікум зі сфери Міністерства житлово-комунального господарства України передали в підпорядкування Міністерству освіти і науки України.

22 вересня 2000 року директором став Шатило В’ячеслав Вікторович.

З 2000 року технікум став членом Міжвідомчого науково-методичного комплексу Південно-Західного центру будівельної освіти на базі Одеської державної академії будівництва і архітектури.

З 2001 року і донині заступником з навчальної роботи працює Бондарчук Н.В.

В 2000-2001 навчальному році були відкриті нові спеціальності на денному та заочному відділеннях: „Економіка підприємства”, „Землевпорядкування”, „Монтаж і технічне обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем і вентиляції”.

З 1 лютого 2002 року технікум отримав ліцензію на навчання студентів на нову спеціальність „Фінанси”. Отримано ліцензію Міністерства освіти і науки України про надання освітніх послуг, пов’язаних з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до підготовки робітничих професій, курсової підготовки спеціальності “Оператор комп’ютерного набору”. А також ліцензію управління освіти і науки Вінницької облдержадміністрації на надання освітніх послуг за рівнем повної загальної освіти. 2002-2005 роки — Міністерством освіти і науки України за рішенням ДАК технікум акредитований за І рівнем.

В 2002 році заступником директора з виховної роботи було призначено Гордієнко Л.Г.

За останні роки не тільки зросла кількість педколективу, а й кількість студентів денного відділення:

2000 рік — 515 студентів
2001 рік — 586 студентів
2002 рік — 740 студентів
2003 рік — 878 студентів
2004 рік — 976 студентів

З 2000 року розпочався період капітальних ремонтів всіх приміщень технікуму і гуртожитків. Проведено ремонт кабінетів та лабораторій, оновлено їх , що забезпечує виконання навчальних планів всім факультетам.

У 2015 році директором стала Бондарчук Наталя Валеріївна, заступником з навчальної роботи - Комаровська Інна Олександрівна.

НАША ІСТОРІЯ